вся Туреччина (Türkiye)

Автентичні Сельджукські та Османські дерев'яні мечеті Анатолії - рідкісні зразки релігійної архітектури з використанням дерева без цвяхів та вражаючим оздобленням ручної роботи. Мечеті з дерев’яною покрівлею та дерев'яними колонами, зосереджені в Коньї (Konya), Анкарі (Ankara) та Кастамону (Kastamonu), побудовані в часи Анатолійських Сельджуків та Бейліків. Традиція будівництва мечетей з дерев’яною покрівлею та дерев'яними колонами продовжувалась і в Османський період до початку 20 століття у віддалених від центру регіонах. Анатолійські мечеті з дерев’яними крівлями та колонами включені до Попереднього Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО. Мечеть Сівріхісар Улу (Велика мечеть) (Sivrihisar Ulu Camii) знаходиться в Ескішехірі (Eskişehir) і включена до Тимчасового Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Це найбільша серед рідкісних мечетей з дерев'яних стовпів в Анатолії, вона зберіглася з періоду Сельджуків. Мечеть Сівріхісар Улу Сівріхісар Улу (Sivrihisar Ulu Camii), вік якої складає 8 століть, і яка одночасно вміщує для молитви 2500 людей, є одним з рідкісних прикладів великих мечетей з дерев'яними колонами в Анатолії. Слово «улу» (великий) відображено в цьому витворі повною мірою. Мечеть Афьонкарахісар Улу (Велика мечеть) (Afyonkarahisar Ulu Camii) - одна з найбільших мечетей Афьонкарахісара і була побудована в Анатолійському періоді Сельджуків між 1272 і 1277 роками. Мечеть, яку було відбудовано зі збереженням оригінальної форми, є одним з унікальних зразків споруд періоду Сельджуків - з дерев'яною та цегляною архітектурою та глазурованою плиткою. Дерев'яний балочний дах, що простягається через дев'ять нефів, підтримується 40 дерев'яними колонами, капітелі яких прикрашені сталактитовим декором. Мечеть Гьоджелі в Самсуні (Göğceli Camii) вважається найстарішою дерев'яною мечеттю, що збереглася в Туреччині. Це один із найвизначніших зразків турецької дерев'яної архітектури. Він була зведена з використанням техніки переплетення дерев’яних балок без використання цвяхів. Немає даних про дату будівництва; однак, згідно радіовуглецевого аналізу, мечеть була побудована в 1206 році, а ганок - у 1335 році. У 2007 році мечеть була реконструйована. Мечеть Бекдемір (Bekdemir Camii) знаходиться в селі Кавак, Самсун (Kavak, Samsun). Хоча згадки про дату її будівництва відсутні, дату на історичній вишивці (1877) прийнято вважати датою її будівництва. Згідно аналізу, перший поверх був побудований у 1596 році. Мечеть є ще одним прикладом дерев’яної конструкції без використання цвяхів. Її прикрашено різноманітними квітковими орнаментами, нанесеними природними барвниками, а у внутрішньому дворику є кам’яний фонтан. Мечеть Махмутбея (Mahmutbey Camii) розташована в селі Касаба (Kasaba) в Кастамону (Kastamonu), за 18 кілометрів на північний захід від міста. Це єдиний витвір мистецтва в Кастамону (Kastamonu), який входить до Тимчасового Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Її було побудовано як п'ятничну мечеть у 1366 році Еміром Махмутом Беєм (Emir Mahmut Bey), правителем Князівства Джандарогуллари (Candaroğulları). Зовнішні стіни мечеті зведені з тесаного каменю. Дах зроблений виключно з дерева без металевих елементів, а штукатурка застосовувалася лише в міхрабі. Одним з найбільш привабливих і важливих елементів мечеті є двері, побудовані Абдуллою, сином Наккаша Махмута з Анкари. Мечеть Ешрефоглу (Eşrefoğlu Camii) в Бейшехірі (Beyşehir), Конья (Konya), є найбільшою та однією з найоригінальніших мечетей з дерев'яними колонами в Анатолії, її було збудовано між 1296 і 1299 рр. Мечеть є одним з найгарніших зразків турецької дерев'яної архітектурної традиції. Монументальні ворота з білого мармуру та унікальні міхраб і мінбар (кафедра) демонструють майстерність обробки дерева та виготовлення високоякісної плитки. Міхраб вкритий глазурованою плиткою, його ширина 4,58 метра, а висота 6,17 метра - це найбільший обкладений плиткою міхраб в околицях Коньї (Konya). Мінбар майстерно вирізаний з горіхової деревини та оздоблений багатим орнаментам. Його прикрашають восьмикутні й п’ятикутні геометричні фігури, орнаменти у формі зірок ті рослин . Стеля мечеті оздоблена яскравими орнаментами ручної роботи в техніці «калем іші» («kalem іşі»). Мечеть Ешрефоглу (Eşrefoğlu Camii) - це унікальна споруда, яка увібрала всі особливості численних мечетей Сельджуків: безліч дерев'яних колон, суцільно декорована деревом стеля, техніка «калем іші» («kalem іşі»), виготовлений повністю з дерева мінбар та техніка «кюндекарі» («kündekari») (техніка складання брусків дерева без цвяхів або клею). Мечеть, що демонструє дивовижну обробку каменю та дерева того часу, була включена до Тимчасового Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО у 2012 році. Мечеть Асланхане (Aslanhane Camii): Мечеть Асланхане (Aslanhane Camii), розташована в районі Саманпазари (Samanpazarı) в Анкарі (Ankara), незважаючи на дуже простий зовнішній вигляд, має важливе значення і має історію довжиною у вісім сотень років. Побудована архітектором Ебубекіром Мехметом (Ebubekir Mehmet), ця мечеть з рідкісними дерев'яними елементами також відома як Мечеть Ахі Шерафеттіна (Ahi Şerafettin Camii). Мечеть Асланхане (Aslanhane Camii) отримала свою назву завдяки давній статуї лева, що була замуровна в стіну цвинтарного комплексу. Одноповерхова мечеть стоїть на 24 дерев'яних колонах. Верхні частини колон, виготовлених з деревини волоського горіха, оздоблені римсько-візантійським мармуром у вигляді сполій. Мечеть Сельджуків зачаровує відвідувачів своїми архітектурними особливостями та орнаментами з першого погляду.

Мати Земля та Матері Богині Туреччина є домівкою найдавніших землеробських поселень у світі. Перші землероби вклонялися богині-матері, яку вони символічно сприймали за персоніфіковану Землю, що дає їм їжу. Найдавніша святиня цієї Матері Землі знаходиться в Чаталхьоюку (Çatalhöyük). Вона мала різні імена й була головним божеством понад 6 тисячоліть. Найдавніше її ім’я - Кубаба. Іноді вона Кібела, іноді вона постає у вигляді грецьких богинь, таких як Артеміда, Афродіта або Деметра. Однією з останніх її великих святинь був Храм Артеміди (Артемізіум) в Ефесі, одне з семи чудес світу.

Завдяки географічному розташуванню на перехресті давніх торгових шляхів, зокрема Шовкового Шляху, міста Сівас (Sivas) та Ерзурум (Erzurum) можуть похвалитися багатошаровою культурною спадщиною. Ці міста процвітали як релігійні центри внаслідок їхнього стратегічно важливого розташування між Азією та Анатолією. Фортеця Ерзуруму (Erzurum Kalesi) була вперше збудована Візантійським Імператором Феодосієм. Безперервне заселення регіону збагатило місто великою кількістю архітектурно та історично важливих пам'ятників. Серед них Мечеть Улу (Велика мечеть) (Ulu Camii), побудована в XII ст. та розташована поруч із Чіфте Мінарелі Медресе (Медресе з мінаретами-близнюками) (Çifte Minareli Medrese), що зведене правителем з династіСалтукідом (Saltukid), та Мечеть Лала Паша ( Lala Paşa Camii), які мають унікальні архітектурні стилі. Великий Візир Лала Мустафа Паша, командир Сулеймана Пишного, звів мечеть названу на його честь у XVI столітті. Мечеть Лала Паша (Lala Paşa Camii) - перша мечеть, побудована в Ерзурумі (Erzurum) в Османський період, згодом стала зразком для інших Османських мечетей, побудованих у місті. Інші знакові релігійні пам'ятники Ерзурума (Erzurum) мають риси різних періодів правління: три пам'ятники належать до періоду Ілханідів (Чіфте Мінарелі Медресе (Çifte Minareli Medrese), медресе Якутіє (Yakutiye) та Ахмедіє (Ahmediye), а три - до періоду Османської імперії (Куршунлу (Kurşunlu) / Февзіє, Первізоглу (Fevziye, Pervizoğlu) та Медресе Шейлер (Şeyhler Medrese). Медресе Ільханідів в Ерзурумі (Erzurum) будувались як самостійні монументальні медресе, а Османські медресе були меншими за розмірами і зводились як частина кулліє (релігійного комплексу). Багата культура Ерзуруму (Erzurum) демонструє його різноманітну релігійну спадщину. Церква Демірджілер (Ковальська Церква) (Demirciler Kilisesi), яка тепер є Мечеть Фетхіє (Fethiye Camii), та церква в селі Гез (Gez) були побудовані в XVIII ст. Коли Церкву Демірджілер (Demirciler Kilisesi) було перетворено на мечеть, внесли деякі зміни: міхраб був розміщений на південній стіні, а мінбар (кафедра) всередині. Могила Еміра Салтука (Emir Saltuk) займає особливе місце серед поховальних споруд як в Ерзурумі (Erzurum), так і в усій Анатолії завдяки своїй архітектурі й декоративним особливостям. Надгробок, що відноситься до самого раннього анатолійського періоду, відрізняється від інших анатолійських могильників. Сівас (Sivas) розташований на історичному Шовковому шляху і став важливим анатолійським сельджуцьким центром цивілізації – науки, культури, торгівлі. У період сельджуків релігійне життя в Сівасі (Sivas) було надзвичайно активним. В сельджуцьких Медресе, які були одними з найвідоміших центрів вищої школи того часу, викладали не лише релігійні, а й світські науки - логіку та математику, історію, філософію, медицину та хімію. Ці медресе будувались як частини комплексів з мечетями та іншими спорідненими будівлями. Група будівель, відома як Мечеть та Лікарня Діврігі Улу (Дарюш-шіфа) (Divriği Ulu Camii ve Hastanesi (Darüşşifa)) - це комплекс, що складається з мечеті, лікарні та могили. Цей комплекс XІІІ століття описується істориками мистецтва як "Діврігійське диво" або "Альгамбра Анатолії" і був внесений до Списку Всесвітньої Культурної Спадщини ЮНЕСКО в 1985 році. Чудові витвори, особливо двері та колони, що ми бачимо в багатьох частинах комплексу, створені майстрами з Ахлата й Тбілісі, і демонструють найрідкісніші та найкращі зразки обробки каменю. Чіфте Мінарелі Медресе (Медресе з Мінаретами-Близнюками) (Çifte Minareli Medrese) - одна із символічних споруд Сівасу (Sivas) з двома мінаретами, яку звів візир Ільханіда Шемседдіна Джювейні в 1271 р. Однією з найважливіших особливостей будівлі є те, що вона має найвищі кам'яні двері в Анатолії. Гьок Медресе (Gök Medrese) - одне з сельджукських творінь у цьому регіоні, сприяв підготовці багатьох вчених. Сьогодні головна будівля медресе вражає чудовими коронними воротами та орнаментальною кам’яною кладкою та чекає на відвідувачів як музей.

Перші сім вселенських соборів проходили в Малій Азії, зокрема в сучасних містах Ізник, Бурса, Стамбул та Сельчук, Ізмір (İznik, Bursa, İstanbul, and Selcuk, İzmir). Сім соборів, що проходили між 325 і 787 рр. н. е., відомі, насамперед, розглядом доктринальних конфліктів. Вони також виносили рішення щодо практичних питань, які були встановлені в канонах. Подорож, охоплює історичні місця та чудові пам’ятники в Ізніку (Нікея) (İznik (Nikea)), Стамбулі (İstanbul) та Ізмірі (İzmir), ви поринете в старовинну атмосферу цих семи соборів. Перші Сім Вселенських соборів Перший Нікейський собор (Birinci İznik Konsili) (325 р.), Ізник, Бурса (İznik, Bursa) Перший Константинопольський собор (Birinci Konstantinopolis Konsili) (381 р.), Стамбул (İstanbul) Перший Ефеський собор (Birin ci Efes Konsili) (431 р.), Сельчук, Ізмір (Selçuk, İzmir) Халкедонський собор (Kalkedon Konsili) (451 р.), Кадикьой, Стамбул (Kadıköy, İstanbul) Другий Константинопольський собор (İkinci Konstantinopolis Konsili) (553 р.), Стамбул (İstanbul) Третій Константинопольський собор (Üçüncü Konstantinopolis Konsili) (680-681 рр.), Стамбул (İstanbul) Другий Нікейський собор (İkinci İznik Konsili) (787 р.), Ізник, Бурса (İznik, Bursa)

Єврейський народ має глибокі історичні зв’язки з Анатолією. Залишки єврейських поселень у древніх містах уздовж узбережжя Егейського, Середземного та Чорного морів, таких як Сарди, датуються IV ст. до н. е. Бронзова колона, знайдена в Анкарі (Ankara), розказує про права, надані євреям Імператором Августом. Протягом свого правління Османська імперія стала гостинним місцем для юдеїв. На початку XIV ст. багато євреїв, висланих із Західної Європи, оселилися на Османській території. Більше 1000 років в Стамбулі (İstanbul) існувала єврейська громада, і на азійській та європейській сторонах міста є декілька синагог. Синагога Неве Шалом (Neve Şalom Sinagogu) - найбільша синагога в Туреччині. Окрім Неве Шалом (Neve Şalom), синагога Ахріда (Ahrida Sinagogu) та Янбол (Yanbol Sinagogu) у Балаті (Balat), синагога Ашкеназі (Aşkenazi Sinagogu) в Каракьої (Karaköy) та синагога Ец Ахаїм (Etz Ahayim Sinagogu) в Ортакьої (Ortaköy) є найбільш відвідуваними синагогами Стамбула (İstanbul). Велика Синагога Едірне (Edirne Büyük Sinagogu) - це нещодавно відреставрована будівля, зведена в 1905 році. Вона була створена за зразком знаменитої Леопольдштедтер-Темпель, найбільшої синагоги Відня, і мала на меті продемонструвати досягнення громади та її сучасність. Велика Синагога Едірне (Edirne Büyük Sinagogu) була спроектована французьким архітектором Франсом Депре (France Depré) в стилі Мавританського Відродження. Місцем для нової синагоги були зруйновані синагоги Майор (Mayor) та Пулья (Pulya) в районі Сурічі (Suriçi). Синагога Геруш (Geruş Sinagogu), синагога мера (Mayor Sinagogu) та синагога Ец Хаїм (Etz Hayyim Sinagogu) знаходяться в Бурсі (Bursa). Ізмір (Смірна) (İzmir (Smyrna)) Єврейська спадщина Ізміра (İzmir) демонструє унікальну самобутність з її Сефардськими традиціями та архітектурними стилями синагог, навіяні середньовічною Іспанією. Сефардські Синагоги Кемералти (Kemeraltı) - Бікур Холім (Bikur Holim), Бет Гілель (Bet Hillel), Сеньора (Seniora), Шалом (Şalom), синагоги Алгазі (Algazi) та Бет Ізраїль (Beth Israel) у Караташі (Karataş). Синагога Бергама (Bergama Sinagogu), нещодавно відреставрована синагога Ябець (Yabets Sinagogu) у Бергамі (Пергамон) (Bergama (Pergamon)), навесні 2014 року відбулась церемонія присвячення синагоги для використання як культурного центру. Вважається, що синагога побудована у другій половині 19 століття. Вона була покинута після серйозних пошкоджень внаслідок пожежі в 1940-х роках, яка призвела до обвалення даху. Синагога Сардів (Sardes Sinagogu), монументальна синагога, була центром єврейського релігійного життя в Сардах (Sardes), у стародавній Лідії (Lidya), в пізньоримський період. Синагога займала кут римської лазні-гімнасію, перетворивши частину цієї громадської будівлі на юдейський молитовний будинок. Більшість руїн сьогодні датують IV і V ст.

Святий Павло (St. Paul) народився в Тарсі, Кілікія (Tarsus, Cilicia), регіоні на південному сході Туреччини (Türkiye), близько 5 р. Під час своїх кількох місіонерських подорожей, святий Павло відвідав багато районів Малої Азії та поширив слово Христа по всьому регіону. Читаючи послання Павла та Діяння Апостолів, ми дізнаємось про його життя та подорожі. Павло зі своїми супутниками у трьох місіонерських подорожах морем та пішки пройшов понад 10 000 миль. У свою четверту місіонерську подорож він вирушив з Єрусалиму до Риму і помер у столиці Основні моменти подорожей св. Павла в сучасній Туреччині: ◉ ПЕРША ПОДОРОЖ від Антіохія на Оронті (Антакія) - Селевкія Пієрія - Перге (Анталія) – Антіохія Пісідійська (Ялвач / Испарта) –Іконія (Коня) - Лістра (Конья) Дерба - Атталея (Анталія) (Antioch ad Orontes (Antakya) – Seleucia Pieria – Perge (Antalya) – Pisidian Antioch (Yalvaç/Isparta) –Iconium (Konya) – Listra (Konya) Derbe – Attalea (Antalya) ◉ ДРУГА ПОДОРОЖ з Антіохія на Оронті- Дерба - Лістра - Галатія - Фрігія - Мізія - Александрія Троада - Ефес (Antioch ad Orontes – Derbe – Listra – Galatia – Frigya – Misya – Alexandria Troas – Efes) ◉ ТРЕТЯ ПОДОРОЖ з Антіохія на Оронті - Галатія - Ефес - Александрія Троада - Ассос - Мілет - Патара (Antioch ad Orontes – Galatia – Efes – Alexandria Troas – Assos – Miletos – Patara) ◉ ПОДОРОЖ ДО РИМУ (ROME) Міра (та її порт Андріаке) - Книд (Mira (Andriake Limanı) – Knidos)

Коли турки прийшли в Анатолію в XI столітті, такі філософи, як Мевляна Джелаледдін Румі, Хаджи Бекташ Велі та їхні учні, вміло поєднали елементи ісламу й традиційної турецької культури. Анатолія, де вони також мали доступ до древніх джерел і вірувань, була ідеальним місцем для інтеграції цих ідей. Повне ім’я Мевляни (Mevlana), суфійського поета XІІІ століття, було Джелаледдін Румі (Celaleddin-i Rumi). Його вважають одним із найбільших світових філософів-містиків, а його поезії та релігійні праці є одними з найулюбленіших та найшанованіших в Ісламі і не тільки. Сема, церемонія кружіння дервішів, приписується Румі і стала частиною турецьких традицій, історії, вірувань та культури. Церемонія Сема представляє собою містичну подорож духовного сходження людини через розум і любов до досконалості. У місті Конья (Konya), одному з найважливіших паломницьких центрів Туреччини, знаходиться колишня обитель (дерга) кружляючих дервішів і будівля Мавзолею Мевляни. Мавзолей та колишню ложу тепер можуть відвідувати як музей усі, незалежно від віросповідання. Ложа Мевлеві (Mevlevihane) в Стамбулі, розташована в Галаті (Galata), є найстарішою Ложею Мевлеві в Стамбулі. Її було побудовано у 1491 році. Ложа була побудована як комплекс і містила кімнати та приміщення для суфійських співів, келії дервішів, приміщення для господаря (шейха), спеціальну зону для молитви (намазу) для султана, секцію для жінок, бібліотеку, публічний фонтан, кімнату з годинником, кухню, мавзолеї та закритий цвинтар. Ви можете вирушити в цю духовну подорож, відвідавши великі обителі Мевлеві (дерги), розташовані в різних частинах Туреччини.

Легенда про Сімох Сплячих існує як у християнстві, так і в мусульманстві (Асхаб аль-Кахф, "люди печери"). Ісламська версія легенди про Сплячих Отроків добре відома в мусульманському світі, оскільки вона цитується в Корані в сурі 18: 9-26. У цій версії точна кількість сплячих не наводиться і відома лише Аллаху. Легенда говорить про молодих людей, які спали 300 або 309 сонячних років. В ісламській версії легенди також є вірний пес, який супроводжував юнаків на шляху до печери і спав біля її входу. Люди, що проходили неподалік, бачили сплячого собаку і боялись зазирнути всередину, бо вважали, що він охороняє таємниці печери. Юнаки відомі як "люди печери". Християнська версія розповідає історію про сімох юнаків, яких переслідував римський імператор Траян Децій, що царював у 249-251 рр. В цей час група юнаків-християн втекла з міста і сховалась у печері. Коли їх знайшли сплячими в печері, за вказівкою імператора вхід був запечатаний. Минуло багато років, і з переслідуваної християнство стало офіційною державною релігією. Через понад 250 років, під час правління Феодосія II (408-450 рр.), поміщик вирішив розібрати замурований вхід у печеру. Він був дуже здивований, коли знайшов в печері сімох сплячих чоловіків. Юнаки прокинулися з переконанням, що спали всього добу.

Багатокультурна спадщина Туреччини налічує тисячоліття і свідчить про безперервне існування тут цивілізацій і народів різних конфесій. Місцеві культури поєднувались через практично всі складові - торгівельні шляхи, мову, літературу, музику, архітектуру. Після підкорення Константинополя Султаном Мехметом (Sultan Mehmet) анатолійські вірмени оселилися в місті Саматья (Samatya) в межах історичного Стамбула (İstanbul). Багато вірменських церков Стамбула знаходяться в цьому регіоні біля Мармурового моря. Більшість місцевого вірменського населення розповсюджувалась протягом століть по Центральній та Східній Анатолії, залишаючи по собі багату релігійну та культурну спадщину. Ви можете знайти сліди цієї спадщини будь де, починаючи з різноманітних церков Стамбула і аж до руїн стародавнього міста Ані (Ani), розташованого на північному сході Туреччини, за 42 кілометри від міста Карс (Kars), на відокремленому трикутному плато, до Церкви Акдамар (Akdamar Church) на Озері Ван (Lake Van).